«Ми хотіли бути ближче до українців», — інтерв’ю з учасниками колумбійського гурту «Лос Янковерс»

За інформацією: Суспільне Вінниця.

Із серпня по жовтень 2026 року колумбійський гурт «Лос Янковерс» гастролює по Україні із концертною програмою «Моє коріння з місця сили». У повному складі гурт приїхав 23 вересня до Житомира вдруге. Лідер гурту Янко Богдан Пеньяфорт має українсько-колумбійське походження — його мати родом з України, а батько — колумбієць.

Музикант розповів Суспільному, що мріяв про власний гурт усе життя. Разом із Ісамар Фернандес, Ніколасом Кастаньо та Хуаном Давідом Карріоном вони популяризують українську та латиноамериканську музику.

Як дратують росіян українською музикою, як знаходять давно забуті українські пісні для репертуару, чим захоплює Україна та як звучить Житомир — про це учасники гурту «Лос Янковерс» розповіли в інтерв’ю кореспондентам Суспільного.

Цьогорічна програма називається «Моє коріння з місця сили». Вона включає відомі українські пісні у виконанні як українською, так і іспанською мовами.  У чому особливість цьогорічної програми?

Янко: Ми завжди намагаємося приносити щось нове, відновлюватись, рости, долучати до нашої творчої програми все наше серце і наші творчі можливості. Ми включили трішечки більше рухів, танців. Ми хочемо показати, що така музика може дуже сильно і безпосередньо впливати на емоції людей, що тіло як засіб проявлення цих емоцій також є дуже важливе. Ми більше танцюємо, більше інтеракції з людьми, ми покращили свою звукову апаратуру, аби ми могли бути також більш вільними для рухів і для того, щоб бути ближче до глядачів.

Наскільки мені відомо, концертна програма має певну благодійну складову. У який спосіб ви збираєте гроші і на що плануєте їх спрямувати надалі?

Янко: Більше ніж благодійність. Ми відчуваємо, що це просто наша відповідальність. Наша відповідальність як подяка і як усвідомлення того, що ми можемо розвивати тут нашу творчість завдяки захисникам України, що ми можемо бути тут завдяки Збройним силам України, які тримають ворога подалі від нас, які тримають небо, захищають територію України від цих дронів. Це наша подяка і також послідовна дія в тому плані, що ми підтримуємо Україну і намагаємося також, використовуючи нашу впізнаваність, зібрати кошти на різні напрямки та потреби Збройних сил України, в першу чергу, також госпіталів і таке інше.

Янко Богдан Пеньяфорт. Житомир, 23 вересня 2026 року. Суспільне Житомир

Ви вчите різні українські пісні: і популярні, і більш давні, менш відомі. Як ви їх вивчаєте? Де знаходите тексти? Як їх адаптуєте?

Янко: По-різному. Буває в інтернеті знаходимо. Буває в коментарях радять нам пісні. Буває мама мені підказує щось: «О, ти вже слухав цю пісню? Давай долучати». Буває, наша менеджерка Ніна каже: «О, давайте вивчати цю пісню». Буває дуже часто Ніко й Іса познаходять пісні, про яких я не знав, і вивчають їх. То ми долучаємо їх до репертуару.

Ніколас: Я буду казати, що я спілкуюся з українками та з українцями. Вони рекомендують мені якусь пісню. Тоді я, наприклад, кажу Янко про «Ой, на горі та й женці жнуть». Це козацька пісня і мені дуже подобається.

Ніколас Кастаньо. Житомир, 23 вересня 2026 року. Суспільне Житомир

Ісамар: Так, я теж. Наприклад, лемківська пісня, Закарпаття мені дуже подобається.  І я кажу також Янко, Ніколасу.

Янко: Намагаємося долучати також ініціативи хлопців (ред. — військовослужбовців) до репертуару.

У деяких інтерв’ю ви зазначаєте, що російська пропаганда також поширена у Колумбії, і певний час були труднощі з тим, щоб зібрати такий колектив, об’єднаний спільною ідеєю. Розкажіть про те, як створили гурт, як об’єдналися у Лос Янковерс, як змогли знайти собі однодумців?

Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google

Янко: Ми створили гурт ще на початку 2018 року. У мене було бажання створити гурт майже все життя. У моїх батьків був гурт, тобто я бачив, як це відбувається, я хотів таке для себе. Певний час, коли навчався в університеті по спеціальності музики, я не сильно розумів або уявляв, як це могло би бути. Також не хотів бути лідером нічого, тому що це дуже важка робота. Мені б сказали, що робити, і я зроблю.

Але в певний момент я зрозумів, що якщо не візьмуся за справу, то ніхто за мене це не зробить. Я хотів гурт, з яким би їздив по світу, з яким би показав ту музику, яка варта того, щоб люди дізналися про неї, але її, може, не так часто грають. У Латинській Америці показати українську музику, тут (в Україні — ред.) показати такі латиноамериканські звучання, про які не так добре знають. Тому що сальсу, меренгу, бачату, реггетон всі знають, але з нашого регіону, з регіону Анд, наприклад, з Південної Америки, мало знають.

В якийсь момент, вже на останньому році мого бакалаврського навчання, я зустрів Ніколаса в ансамблі народної латиноамериканської музики нашого університету, то Національний університет Колумбії. Але тут цікаво те, що в тому ансамблі я був єдиний, хто займався спеціальністю, тобто музикою. Всі інші були з інших факультетів, в тому числі і Ніколас. Він математик. Так, рахує він інколи погано, але зате музику знає набагато краще, ніж більшість моїх колег з консерваторії. Тобто він музикант, який відчуває музику, і ми розуміємося без жодних слів у музиці. Тоді я відчув: «Оп, з цим чуваком я маю створити свій проєкт».

Спочатку нас було троє, тобто з Ніколасом і ще з одним з консерваторії, з моїм колегою-флейтистом Даніелем. Він багато років був з нами спочатку. Потім долучилися інші учасники: перкусіоністка, барабанщик, басист. Протягом часу вони змінювалися, хтось долучався. Потім так сталося, що ми вирішили в середині 2022 року вже поїхати до Європи шукати свою долю. Чому? Тому що, будучи в Колумбії, кожен зайнятий своєю роботою, своїми справами. Я хотів, щоб був все-таки більше фокус, щоб ми жили за рахунок нашого проєкту і також були ближче до України. Ми хотіли бути ближче до українців.

Ісамар, Хуан, Ніколас, чим вас захопила українська культура, чим захопила українська музика, пісня?

Ісамар: По-перше, класична музика, тому що коли я була в Венесуелі, в Каракасі, я почула перший раз Миколу Лисенка і Мирослава Скорика. Я не знала українців, але мені дуже сподобалося. Дякую Янко за багато українських пісень. Мені дуже сподобалося. І культура також. Я дуже люблю Україну. Я була у Львові, і мені дуже сподобалося.

Ісамар Фернандес. Житомир, 23 вересня 2026 року. Суспільне Житомир

Ніколас: Все це завдяки Янко. Коли я пізнав Янко, він сказав, що його мама з України. І я спитав: «Чи можеш заспівати щось таке, українську пісню?». І він заспівав «Орисю»«Орися» — пісня українського фолк-рок-гурту «Мандри». Мені дуже сподобалося. І, так, у цей момент я зрозумів, що з Янко я можу робити проєкт.

Хуан: Музика перш за все. Мелодії такі чудові. Ми говоримо з Янко про те, як мелодії скомпоновані, і ці інтервали Інтервал у музиці — це відстань за висотою між двома звукамитакі особливі. Деякі прості, які легко запам’ятати, але деякі мають ці шість інтервалів, і для мене це дуже гарно. І також ритм — цей ритм польки мені дуже подобається. У культурі мені, звісно, подобається їжа, але мені також подобається, що всі люди знають, якими є їхні традиції: вишиванки, традиційна їжа, всі традиції, які ви маєте — всі люди їх знають. Тому що я живу у столиці Колумбії, і це щось на кшталт мегаполісу. Ми маємо багато впливу з різних культур: з США, з інших країн, і люди більше люблять чужоземні речі.

Але в Україні ви дуже любите свою рідну культуру, тому це змушує мене відчувати зацікавленість вашою культурою, і я ціную, що всі люди тут полюбляють культуру. Тому, так, я почуваюся дуже комфортно, граючи тут вашу музику, але також показуючи деякі наші традиційні і фольклорні особливості  культури.

Хуан Давід Карріон. Житомир, 23 вересня 2026 року. Суспільне Житомир

Ви на своєму ютуб-каналі оприлюднюєте відео, де у форматі чат-рулетки спілкуєтеся з представниками інших країн. Ви граєте їм українські пісні або українською, або іспанською. Ви також часто потрапляєте на росіян, і у них неоднозначні реакції. А яка мета такої діяльності? Чи ви просто, наприклад, глузуєте з них, чи все ж таки намагаєтесь до них через пісню донести дрібки української ідеї?

Янко: Дратувати їх емоційно — це одна з цілей. Хочеться їх дратувати максимально. По-друге, це імперство будується на міфі про те, що та нація, яку вони намагаються захопити, не існує. А ми як іноземці з Латинської Америки, які співають українською, хочемо, щоб хоча б вони підсвідомо почали бачити прояви цієї національності. Не тільки зі сторони українців, але того, що світ визнає цю національність і шанує її.

Дуже часто буває, що ми співаємо їм, і, вибачте, люди тут стежать за нами, я співаю українською, моя українська досить непогана, вимова така інша. Ми співаємо їм українські пісні, і найчастіше всього відбувається, що вони навіть не розуміють, що це за мова. Вони просто її не розуміють і навіть не в стані ідентифікувати. І ми виконали, вони такі сидять: «О, класно, круто співають». Питаємо, чи зрозуміли, якою це мовою?. Кажуть — ні, може словацька, а може іспанська. Навіть не розуміють. І ми кажемо, що це українська мова.

Тобто, щоб все-таки у них почалося асоціюватися тим, що українська мова — це не те, що їм показують по телебаченню той стереотипний суржик, а що це стародавня мова. Старіша за їхню мову, до речі.

Але також ми хочемо показати українцям і світу справжнє обличчя Росії. Тому що існує ж ця думка багатьох людей у світі, що це все політика, це все той Путін. А якби не було того Путіна, то нічого такого не було. Нічого подібного. Це не війна Путіна. Путін — це просто образ. Але справжня проблема в самому суспільстві Росії. І щоб люди бачили, як вони реагують агресивно тільки на українську пісню. Патріотично, зрозуміло. Але інколи навіть просто українська мова у них викликає відверту ксенофобію. Тобто це нас рятує від нацизму. Просто ми хочемо дати людям це також бачити. І українцям нагадати, що це не війна Путіна. Це проблема в суспільстві. І треба, щоб впав в першу чергу цей російський режим.

Учасники гурту «Лос Янковерс». Житомир, 23 вересня 2026 року. Суспільне Житомир

Повну версію інтерв’ю з учасниками гурту «Лос Янковерс» дивіться на YouTube-каналі Суспільне Житомир.