“Мама досі не може звикнути”. Як село на Кіровоградщині стало новим домом для переселенців із Чорнобильської зони

За інформацією: Суспільне Кропивницький.

З початку 1990-х років село Бутівське Приютівської громади Олександрійського району Кіровоградської області стало новим домом для сотень родин, які через аварію на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) були змушені покинути свої домівки на Житомирщині. Село Калинівка Народицького району Житомирської області, розташоване за 90 кілометрів від Прип’яті після аварії визнали зоною радіаційного забруднення, тому місцевих жителів почали виселяти. Суспільне дізнавалось, скільки нині переселенців з Чорнобильської зони проживають в Бутівському та що вони згадують через 40 років після аварії.

Аварія на атомній електростанції сталась 26 квітня 1986 року в місті Прип’ять Київської області. Два теплових вибухи зруйнували четвертий енергоблок. На даху почалась пожежа. Утворилася радіоактивна хмара. Вона накрила території сучасної України, Білорусі та Росії, більшу частину Європи, східну частину США. 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Майже 200 тисяч людей евакуювали з зон забруднення. 14 грудня 1986 завершили будувати саркофаг над зруйнованим у результаті вибуху четвертим енергоблоком Чорнобильської атомної електростанції.

За словами старости Бутівського Олександра Клімова, для розселення людей після аварії на ЧАЕС у селі побудували 181 будинок.

"Село будували для вимушених переселенців. Почали десь у 1989 році й тривало будівництво 2-2,5-3 роки. Масово виселяли з Калинівки Житомирської області. Є з Олевського району декілька сімей – може сімей 12. Перші переселенці, які тут були -це були люди, які ще не заселилися в село, приїхали просто в чужу хату в 1991 році. Масове переселення почалося у 92-му. Вже почалися будинки здавати, газ вже провели, бо до того опалювали вугіллям. До будівництва тут був сад".

Перші евакуйовані з Калинівки приїхали у грудні 1992-го, за рік заселили усі будинки. Усього, зі слів старости, тоді приїхали 437 людей.

Староста Бутівського Олександр Клімов. Суспільне Кропивницький

"Село переселенців"

Родину керівниці місцевої школи Марії Клімової переселили у Бутівське у грудні 92-го. Вона згадує переселення як трагедію.

"Наприклад, у моєї сестри двоє маленьких діток було, чоловік був на роботі – і просто приїхала машина у двір забирати. Ніхто не збирався. Знали, що село будують, знали, що є будинки, та все ж не очікували, сподівалися до останнього, що ми залишимося вдома".

Бутівське, історію якого досліджує, Марія Клімова називає селом переселенців – і з Чорнобильської зони, і внаслідок російсько-української війни.

"Ми всіх приймаємо з відкритим серцем, ми знаємо, що це таке. В нас немає чужих, в нас кожен, хто приїжджає – всі наші. В нас зараз в селі дуже багато є переселенців (з тимчасово окупованих територій та зон бойових дій – ред.), діти в школі є".

Керівниця школи у Бутівському Марія Клімова. Суспільне Кропивницький

"Ми жили в лісі"

Коли сталася аварія на ЧАЕС Наталії Мудрак було 18 років. У Бутівське, сказала, її родину переселили з Житомирщини.

"Тут мати із батьком були, тут вся рідня, майже все село переїхало. І ми сюди теж переїхали. З 1995 року – тобто вже 30 років тут. Але все одно часто сниться рідне село. Я вже давно там була, на Поліссі, на Народдичині. Була може років 7-8 тому – то там все дуже, змінилося, все позаростало, нічого впізнати не можна. А мати досі не може звикнути, їй увесь час хочеться лісу. Бо ми жили в лісі".

Переживши переселення після аварії, сказала, співчуває людям, які змушені залишити дім через війну.

"Через війну вони бачать повалені будинки, вони бачать це страхіття, розбомблене все, ці звуки. А ми все залишали цілим. Це дуже важко було пережити. Як так можна кинути будинок і поїхати звідти? Ми ж атома не бачили. Нічого не бачили, що нам заважало – ні, нам нічого не заважало жити. Так само співали пташки, так само цвіли сади, так само цвіло подвір’я у кожної людини. Але їхати треба було і це дуже важко було. Нині ж люди вимушені тікати".

Жителька Бутівського Наталія Мудрак. Суспільне Кропивницький

"Ходили по селу, вимірювали радіацію"

Про власне весілля, яке було через два місяці після аварії на ЧАЕС, розповіли Галина та Віталій Боровики, які також переїхали у Бутівське з Житомирщини.

Зі слів жінки, вони одружились 27 червня 1986 року.

"В нас вимірювали ходили по селу. Калинівка, вулиця Радянська була. Тоді ж я жила в його (чоловіковому – ред.) селі – Обиходах Коростенського району – вже після весілля. Приходили, міряли радіацію".

Село Обиходи, в якому прожили шість років після аварії, було другою Чорнобильською зоною за рівнем радіації, розповіла Галина Боровик. Тобто люди з тієї території підлягали евакуації.

На Кіровоградщині їх переселили у 1993-му, сказав Віталій Боровик. Протягом 33 років після переселення, за його словами, досі згадує, як довелося все залишити.

"Ми купили будинок – новий, хороший. Важко було його кидати. Почали тільки жити – а воно все… Ніхто не думав, що таке станеться. На початку хотілося додому, тягнуло. Але роки беруть своє. Прижилися тут, обжилися".

Жителі Бутівського Галина та Віталій Боровики. Суспільне Кропивницький

Нині у Бутівському, за словами старости, проживають 370 людей. 154 з них – переселенці з Чорнобильської зони.