Равіль Сафіуллін
Поговорили з Віце-президентом Національного Олімпійського комітету Равілем Сафіулліним про вибори Президента НОК та головних претендентів на це крісло — Вадима Гутцайта та Жана Беленюка.
КИЇВ. 16 листопада. УНН. Хто може стати майбутнім Президентом Національного Олімпійського комітету — Жан Беленюк, Вадим Гутцайт або Ігор Малинський. На які “договорняки” йде один із кандидатів. І чому сусід Вадима Гутцайта перестав із ним спілкуватися. Про це і не лише в ексклюзивному інтерв’ю УНН розповів Віце-президент Національного Олімпійського Комітету Равіль Сафіуллін.
— Ви – Віце-президент Національного Олімпійського комітету України, а раніше були ще й Президентом Федерації легкої атлетики. Чому перестали її очолювати?
Стати Президентом Федерації легкої атлетики мене особисто вмовляли Вадим Маркович Гутцайт (міністр молоді та спорту — ред.), з яким я у чудових стосунках, Сергій Назарович Бубка (Президент Національного олімпійського комітету — ред.) та Олена Іванівна Говорова (позаштатний радник керівника ОП — ред.). Я тривалий час думав над пропозицією, але потім все ж таки погодився.
Знаєте, я прийняв Федерацію легкої атлетики, відверто кажучи, у дуже поганому стані. Тому мною було прийнято рішення призначати досить жорстких та професійних тренерів, які впоралися б із розбовтаністю всередині Федерації. Але це не влаштовувало окремих осіб…
Під час засідання комісії, де і призначається тренерський склад, я виступив і пояснив, кого і чому бачу тренером Федерації. Більше того, я сказав, що якщо у тренерській роботі хоч щось піде не так, то я перший клопотатиму про зняття такої людини.
І коли мені зателефонували і сказали «обрана інша кандидатура» — я моментально написав заяву про звільнення. Після чого мені стали дзвонити Вадим Гутцайт та Сергій Бубка з проханням «забрати заяву». Я сказав «ні», тому що не змінюю своїх рішень.
Цікаво чому дзвонили саме вони… Виходить, була домовленість за моєю спиною про те, хто має стати тренером Федерації. Скажу так: я знаю дуже багато членів тієї комісії, яка ухвалювала рішення. Та що там – я знаю їх усіх. І навіть вони мені сказали, що їм наказали проголосувати проти кандидатури, яку я запропонував. Розумієте. Їм сказали голосувати за іншого тренера — іноземця, якого вже й близько немає. Де він? Він поїхав і більше не повернувся.
— Як поїхав? А контракт із ним продовжує діяти?
Який контракт?! Він його взагалі не укладав. Дивіться, комісія за нього проголосувала, він кілька днів пробув у Києві, поїхав і більше не повертався.
Ця людина взагалі-то українець, але тривалий час був за кордоном. Так от, виходить, він, можна сказати, що ні дня не працював на своїй посаді.
— Ви сказали, що знаєте про якісь “домовленості” за вашою спиною, через які ви, власне, і пішли. Розкажіть про це докладніше.
Слухайте, я 17 років був Віце-президентом Олімпійського комітету і виходить вибір тренера робився за моєю спиною, я цього не зрозумів і вважаю це боягузтвом. Чому чесно взяти та не сказати мені?
Думаю, що в першу чергу, рішення щодо тренера було ініційоване Оленою Говоровою, а ці два товариші – Вадим Маркович та Сергій Назарович, просто не встояли.
— Ви кажете, що Вадим Гутцайт та Сергій Бубка не встояли перед вимогою Олени Говорової. Хіба у спорті все так вирішується?
Я скажу так: і з Оленою Іванівною, і з Вадимом Марковичем, і Сергієм Назаровичем я був у постійному контакті. З Бубкою ми часто зустрічалися, він до мене в офіс приїжджав, а я до нього. Із Вадимом Марковичем ми живемо в одному однопід’їзному будинку, ми сусіди. У свій час я, будучи міністром, призначав його директором бази Конча-Заспи, контракт підписував на п’ять років. Він завжди відгукувався про мене дуже добре. Але після такого вчинку… Як йому вірити? Я взагалі з цією трійцею більше не спілкуюся. А до Гутцайта взагалі немає довіри. Якщо вчинили зі мною таким чином, а я був близькою йому людиною, то як тоді з іншими?
— Ви ж відстоювали його, коли у ЗМІ спалахнув скандал щодо олімпіади в Токіо і багато хто звинувачував саме Гутцайта…
Відстоював! Але я визнаю, що попри мій вік — я помилявся. Краще пізніше – ніж ніколи. І що Вадим Маркович із подачі Сергія Назаровича та Олени Іванівни зараз йде на Президента Національного Олімпійського комітету — це однозначно і для мене незрозуміло.
Серед олімпійців є таке поняття “наша олімпійська родина”. Найчастіше це словосполучення використовує Сергій Назарович. Так ось, із цієї «олімпійської родини» подалися четверо людей: Жан Беленюк, Олена Біласюк (Петрушина), Вадим Гутцайт та Ігор Малинський. Чому ж тоді батько цієї родини Сергій Бубка обдзвонює членів Генасамблеї НОК і каже голосувати лише за одного з чотирьох кандидатів? Адже вони всі рівні, ми ж «родина». Чому батько так чинить? Ось я ставлю це питання.
— Що означає “говорить” голосувати?
Я говорив з багатьма людьми: з президентами Федерацій, з керівниками обласних Олімпійських комітетів, тож всі вони сказали, що їм чітко і ясно дали зрозуміти за кого саме потрібно голосувати на виборах Президента НОК.
Але не можу сказати, що тиск чиниться саме з боку НОК, інша справа – з боку Міністерства спорту. Спробуй не проголосуй, мій любий, отримаєш менше коштів. Якщо взагалі отримаєш.
— Виходить, Мінспорту вдається майже до погроз для отримання потрібного рішення?
Я хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Адже я, як і ви, як і багато інших – ми не присутні при розмові Вадима Марковича з президентом тієї чи іншої Федерації. Ми і не можемо бути присутніми. Це суто особиста розмова, яка залишиться між ними. Тому я не можу так стверджувати. Але така форма є. Я знаю. Навіть у випадку зі мною, коли йшлося про обрання мною запропонованої кандидатури головного тренера чи іншої людини, то було чітко сказано, що ні. Аж до звільнення.
— На вашу думку, чи має чинний міністр, який претендує на посаду президента НОК, піти у відпустку або призупинити свої повноваження на час виборів?
Він мав піти у відпустку. Повинен був. Хоча це не позбавляло б його можливості адміністративного тиску. Ну, я пішов тимчасово і що далі? Я ж повернуся. Як мінімум, мої люди залишаються на місці. Але піти треба було. Хоча б написати заяву і продемонструвати цим неприйняття використання адміністративного ресурсу.
— Як ви вважаєте, Вадим Гутцайт має зняти свою кандидатуру з виборів голови НОК та залишитися очолювати Міністерство молоді та спорту?
Ну, звісно! До Олімпіади залишилось півтора року. Виходить, Гутцайту все одно на цю Олімпіаду. Мало того, я читав минулого тижня, що Мінспорту можуть у принципі ліквідувати. Гутцайт повинен зараз захистити своє «дітище», залишитися й довести, що Мінспорту важливе для України. Але він, мабуть, вирішив усе кинути і піти в громадську діяльність. Я не розумію вчинок, зовсім.
— А як ви можете оцінити роботу Вадима Гутцайта як міністра молоді та спорту?
За тридцять років такої кількості скандалів не було, як сьогодні. І не зрозуміло, чому міністр це допускає. Адже гарна та добра атмосфера — це запорука успіху виступу спортсменів на змаганнях будь-якого рівня. Якщо ми їдемо на змагання разом – значить ми одна команда. Ми одне одного підтримуємо. А якщо скандали постійні… Якого результату можна очікувати?
Попри те, що я вже вісім років як пішов з посади міністра, є велика кількість спортсменів та тренерів, з якими я спілкуюся до сьогодні. У мене завжди було залізне правило – якщо хтось чекає у приймальні, то я обов’язково прийму цю людину, незалежно від того, треба мені їхати до Кабміну, до Верховної Ради чи кудись ще. Секретарі у приймальні завжди знали: «Будь ласка, якщо хтось до мене приходить, спортсмени, тренери — запишіть, залиште телефон». Після повернення я завжди дзвонив і запрошував до себе.
Сьогодні ж я чую від спортсменів та тренерів – додзвонитися не можна, на прийом потрапити не реально. Ну, як так можна?
Ми говорили з Жаном, і він розповідав, що до нього звертаються як до народного депутата України, хоча він не має жодної спортивної посади ні в Міністерстві, ні в Федерації. Просто по-людськи просять допомогти з лікуванням, сприяти виїзду на змагання. І він допомагає у міру можливості. Мені це імпонує.
Я дивився дебати. Ну, заплановані дебати, які не відбулися між Жаном та Вадимом Марковичем. Знав про те, що вони будуть проводитися 13 листопада і був упевнений, що Вадим Маркович не прийде. Якби ми записували інтерв’ю до, а не після цього, ви переконалися б у моїй правоті.
— Під час дебатів Вадим Гутцайт мав можливість не тільки представити свою програму, але й спростувати те, що про нього говорять у мережі. Він цією можливістю не скористався. Чому? На виборах Президента країни Володимир Зеленський запропонував дебати на стадіоні та Петро Порошенко підтримав.
Так, Петро Олексійович прийшов… А Вадим Маркович не зміг чи що? Мало того, якийсь час тому він давав інтерв’ю одному телеканалу, в якому неприпустимо відгукнувся про Жана Беленюка, назвавши його «ця людина». Ну, назвіть свого суперника на ім’я по батькові. Одне з перших правил спорту – з повагою ставитись до суперника. У цьому випадку ще й до суперника з виборчої кампанії на пост Президента Олімпійського комітету.
У тому ж інтерв’ю він сказав: «молодий, досвіду набратися» — це мене взагалі здивувало. Скажіть, член Кабміну, яким є пан Гутцайт, він не знає вік Президента України? Він досить молодий. Ми не мали таких президентів країни. Тож потрібен був якийсь досвід Володимира Олександровича. Він колись був мером, губернатором, прем’єр-міністром? Було таке? Не було. Він прийшов і подивіться, як справляється.
Насамперед, треба бути людиною. Потрібно вислухати людей. І зробити те, що просять люди. Навіть якщо зробити це неможливо, то докласти зусиль і спробувати. Але прикриватися словами «молодий, немає досвіду»… Та ви знаєте, людей взагалі не за віком судять, а за справами. Але Жан тримався на дебатах. Молодець. Просто молодець. Яка мова. Як добре поставлено мовлення. Єдиний недолік – не дивився на камеру. Але це – борцівські справи.
Джерело: УНН
