Друзі називали його просто «Дімі», а весь світ знає під ім’ям Дмитро Тьомкін. Сьогодні він посідає почесне місце у списку найуспішніших і найпродуктивніших композиторів в історії американського кіно. Він писав музику для фільмів Говарда Хоукса, Стенлі Крамера та був другом Альфреда Хічкока, з яким співпрацював чотири рази.
Всього ж він написав саундтреки до 160 голлівудських фільмів, 22 рази його номінували на головну кінопремію «Оскар» – і з них був чотири рази удостоєний заповітної статуетки: дві за вестерн «Рівно опівдні» та по одному за «Високий і могутній» і «Старий і море». У роки Другої світової війни Тьомкін написав музику до 12 документальних фільмів, присвячених подіям на фронті, за що здобув нагороди від міністерства оборони США. Також двічі отримував французький Орден почесного легіону та Хрест кавалера Ордену Ізабелли Католицької.
Твори Тьомкіна звучать і в сучасному кінематографі – Квентін Тарантіно у своїй картині «Безславні виродки» використав тему, яку той написав для фільму Джона Вейна «Форт Аламо». Його музику можна почути навіть у радянському кіно – в серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни» – у сцені, де німецькі глядачі дивляться американський фільм. Написані ним пісні виконували Барбара Стрейзанд, Ніна Сімон та Девід Боуї.
Музичний хлопчик із Кременчука
Дмитро Зиновійович Тьомкін народився 10 травня 1894 року в Кременчуці Полтавської губернії (зараз місто входить до складу Полтавської області) в єврейській сім’ї: його мати Марія, уроджена Тартаковська, була піаністкою та педагогинею, батько Зіновій – відомим лікарем, а дядько – рабин Володимир Тьомкін – першим президентом Світового сіоністського союзу.
Музику хлопчик полюбив завдяки матері: домашнє навчання виявилося настільки успішним, що вже у тринадцять років Дмитро став студентом консерваторії у Санкт-Петербурзі. Тьомкін дуже швидко почав сам працювати, щоб заплатити за їжу та оренду кімнати, де жив. Здобувши популярність як піаніст-віртуоз, він став акомпаніатором балерини Тамари Карсавіної та актора-коміка Макса Ліндера, яким акомпанував під час їхніх виступів. Він також працював тапером у кінотеатрах, граючи під час демонстрації німих стрічок.
Революція…
Спочатку – внаслідок жовтневої революції – впала країна, в якій жив Тьомкін, а потім і його родина: батько, одружившись вдруге, переїхав спочатку до Берліна, а потім і до Парижа. Спочатку Дмитро ще намагався налагодити своє життя за нової влади, він навіть був організатором масштабних музично-театральних вистав – наприклад, таких як «Штурм Зимового палацу», в якому було задіяно тисячі виконавців: акторів, музикантів, артистів балету. Однак вбудуватися в нове життя піаніст не зміг і вирішив емігрувати до Європи – поки це ще було можливим.
…та еміграція
Першим його притулком став Берлін, у якому на той час жив його батько, котрий співпрацював із відомим німецьким біохіміком Паулем Ерліхом. За спогадами самого музиканта, якими він згодом ділився в інтерв’ю, на той час він не мав навіть пристойного костюма. Той, у якому він виїхав із Петрограда, був пошитий із двох фіранок, а його яскраво-зелений колір виділяв Тьомкіна з будь-якого натовпу, що жахливо його засмучувало: «Я почувався клоуном», – скаржився він.
Німецьку та французьку мови Тьомкін знав досконало, тому проблем з асиміляцією у нього не виникло. У столиці Німеччини він брав уроки музики у знаменитого італійського Ферруччо Бузоні. Також Тьомкін виступав із концертами – як сольно, так і в дуеті із сусідом по кімнаті, піаністом Майклом Каритоном – і писав як класичну, так і популярну музику. Тоді ж Дмитро познайомився і потоваришував із Федором Шаляпіним, який багато розповідав йому про Сполучені Штати, де високо цінують європейських музикантів, оплачуючи їхню працю за найвищим розрядом. Незабаром Тьомкін та Каритон отримали запрошення від власника театру на Бродвеї Моріса Геста приїхати до Нью-Йорка на гастролі – так у 1925 році Дмитро опинився у США.
Переїзд у Нью-Йорк
У Нью-Йорку, де Тьомкін та Каритон виступали з балетною трупою Альбертини Раш, шляхи друзів-музикантів розійшлися. Стосунки між Альбертиною та Дмитром дуже скоро з професійних перетворилися на особисті – і він, ставши керівником балетного колективу з 30 танцюристів, вирушив із ним у гастрольний тур Америкою. Саме в цей час сформувалася творча манера Тьомкіна як автора музики для кіно – завдяки близькому знайомству з балетом рухи акторів на екрані він відтоді завжди сприймав як танець на сцені.
Проте повністю присвячувати себе написанню музики він поки що не поспішав, продовжуючи успішно виступати з концертами. Причому Тьомкін підкоряв публіку не лише в США, а й у Європі – 1928 року вони з Альбертиною приїхали до Парижа, де музикант виступав у Гранд Опері.
«Боротьба за гідність»
Дебют Тьомкіна в Голлівуді відбувся у 1929 році, коли студія Metro-Goldwyn-Mayer запропонувала йому контракт на написання саундтреків до п’яти кінофільмів. Водночас його дружина Альбертина Раш стала асистенткою хореографа у кількох музичних проєктах – Дмитро писав музику і для її проєктів, встигаючи при цьому складати пісні та давати концерти, які мали велику популярність.
Дуже швидко залаштункові голлівудські інтриги, з якими зіткнувся Тьомкін, відбили в нього бажання працювати в штаті якоїсь із кіностудій. Він навіть хотів зовсім розлучитися з кіно, присвятивши себе театру, але поставлена ним на Бродвеї музична вистава провалилася. Тьомкін повернувся до Голлівуду, але як фрилансер – відтепер він міг самостійно вибирати фільми, над якими він хоче працювати, і відмовлятися від тих, які йому не подобалися. Ба більше, можна сказати, що він зробив своєрідну революцію в Голлівуді, яка дозволила захистити права композиторів, які пишуть для кіно. Одноразовий контракт, який він склав, працюючи над першим кінофільмом як вільний музикант, копіювали його послідовники – його умови були вигідними для них. Сам Тьомкін називав свою перемогу над чиновниками від кіно – «боротьбою за гідність – не тільки композитора, а й усіх художників, відповідальних за картину».
«Тема оргазму»
Тьомкін з однаковим відчуттям стилю і, як наслідок, успіхом писав музику для фільмів усіх жанрів – від горору та детективу до драми й пригод. Здавалося, композитор може висловити за допомогою музики будь-яку тему, і ілюстрацією до цього твердження може стати історія, що сталася з Тьомкіним, коли він працював зі знаменитим голлівудським сценаристом та продюсером Девідом Селзніком. Для свого фільму «Дуель під сонцем» він попросив композитора написати… тему оргазму. Над першим варіантом композиції, в записі якої взяли участь 40 барабанників, він працював більш як місяць, але Селзнік його відкинув, сказавши: «Гравіс, але це не оргазм!» Тьомкін витратив ще місяць на створення другого варіанта, фіналом якого стали співи хору в сто голосів, але вердикт продюсера був тим самим: «Це не оргазм! У мене він не такий». Відповідь композитора увійшла до історії кінематографа. «Не знаю, який у вас оргазм, але в мене він саме такий!» – сказав він, після чого його музику було прийнято без будь-яких зауважень, уточнень та доопрацювань.
«Борщовий» Тьомкін
Композитор ніколи не приховував того, що його батьківщиною є Україна – знаючи про це, його голлівудські друзі називали його «борщовим». Захоплювався Тьомкін й українськими жінками, запевняючи своїх співрозмовників, що мають дуже гарні ноги: «Ніде у світі я більше таких не бачив. У дитинстві я довго міг на них дивитися, хоча мені було соромно за це». Але найголовніше, що, за словами самого Тьомкін, дала йому рідна земля, – це феноменальна музичність, саме вона зробила з піаніста-віртуоза непересічного композитора. Музикознавці, які вивчають його твори, знаходять, що його американські композиції тісно переплетені з українськими музичними традиціями, що сягають ще епохи запорізького козацтва.
Останні роки та пам’ять
Втративши дружину Альбертину Раш, якої не стало в 1967 році, Тьомкін переїхав до Лондона, де в 1972 році одружився з англійською аристократкою Олівією Синтією Петч. Подружжя жило на два будинки – у Лондоні та Парижі, його улюбленим заняттям у цей час – втім, як і завжди – була гра на фортепіано, йому він присвячував більшу частину свого часу. Несподівано для самого себе Тьомкін виступив як продюсер знаменитого фільму Джея Лі Томпсона «Золото Маккени» з Грегорі Пеком та Омаром Шаріфом у головних ролях, а останньою роботою в кіно став фільм радянського режисера Ігоря Таланкіна «Чайковський», завдяки якому він, хоч і незадовго до смерті, зміг побувати на батьківщині. За нього він також був номінований на «Оскар» у номінації «Найкраща адаптація музичної теми».
Композитора не стало 11 листопада 1979 року. Він похований на цвинтарі Меморіального парку Форест-Лоун у Каліфорнії. 1984 року вийшла монографія «Дмитро Тьомкін. Портрет», яку написав композитор Карл Палмер. У 1993 році Поштова служба Сполучених Штатів на честь видатних композиторів Голлівуду випустила серію із шести марок «Легенди американської музики», одна з яких була присвячена Тьомкіну. У рідному місті композитора, Кременчуці, його ім’ям названо провулок.
